Заварюйте каву, у нас юридичний аналіз того, наскільки законні карантинні обмеження для українців. Спойлер – тут буде про свободу пересування, правове свавілля Кабміну в конкретних нормах, про обов’язки і відповідальність влади, про те, що ефект від обмежувальних заходів має переважати негативний вплив на життя громадян. А ще про те, що після карантину нам мають повернути права в повному обсязі. Вмощуйтеся! Це лонгрід із розбором конкретних норм і поясненням їх законності. Дякуємо за текст Заслуженому юристу України Tatyana Slipachuk Вже зараз українська влада починає посилатися на карантин як «її дієве рішення», яке запобігає найтрагічнішому із можливих сценаріїв розвитку епідемії коронавірусу в країні. Напевно, «дієве» тому, що дозволяє за рахунок суворих обмежень нівелювати ефект від невиконання владою всього того, що вона була зобов’язана почати робити ще в лютому. Давайте спробуємо розібратися, що відбувається насправді. 
Які зміни внесли в законодавство 30 березня 2020 року Парламент вніс зміни в Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в основному в розділ V «Санітарна охорона території України, карантин, обмежувальні протиепідемічні заходи» саме в частині карантину. http://bit.ly/39UhkiG 
Згідно із статтею 29 цього Закону, карантин встановлюється і скасовується Кабінетом Міністрів України. При цьому в рішенні про встановлення карантину можуть міститися «тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, які покладаються на них». Більше того, в перехідні положення цього Закону додали норму, що «тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути введені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб». Наскільки такі обмеження законні і відповідають Конституції 
Обидві норми з точки зору юридичної точності можна назвати некоректними, бо вони залишають місце для інтерпретацій в частині природи таких обмежень, їх предмета і алгоритму введення. Стаття 64 Конституції України не залишає грунту для різночитань: «Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України». 
Оскільки законодавець в процитованій нормі не згадав саме «конституційні права», а вказав на можливість обмеження просто «прав фізичних осіб» або «введення протиепідемічних заходів щодо фізичних осіб», права у Кабінету Міністрів обмежувати конституційні права і свободи громадян немає, як і не було спочатку. 2 квітня 2020 року Кабмін прийняв сумно відому постанову №255, якою ввів, серед інших заходів, істотні обмеження прав громадян, в тому числі за межами своєї компетенції. https://bit.ly/2JQr2XU Про свободу пересування Перш за все, це стосується конституційного права на свободу пересування (стаття 33 Конституції України). У Законі України «Про право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання» є визначення свободи пересування. «Свобода пересування – право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом». В статті 12 цього Закону зазначені підстави її обмеження, серед яких: «на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності»). У постанові Кабміну фактично обмежено право на свободу пересування по всій країні у вигляді обмежень на: 
відвідування парків, скверів, зон відпочинку, лісопаркових і прибережних зон, крім вигулу домашніх тварин однією особою і в разі службової необхідності; відвідування спортивних і дитячих майданчиків. Обмеження права на свободу пересування, яке ввів Кабмін, не є законним, оскільки здійснено за межами його повноважень, не відповідає конституційному режиму, прописаному для прийняття рішення про обмеження конституційних прав громадян, тобто воно введено в порушення Конституції і чинного законодавства. 
Тобто, в цій частині постанова не що інше, як правове свавілля. Про тимчасові обмеження в період епідемії У той же час, як зазначено вище, Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» прямо встановлює, що в рішенні Кабміну про встановлення карантину можуть міститися «тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, які покладаються на них». Так ось, це такі обмеження, як: перебування в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно; переміщення групою осіб у кількості більше ніж дві особи, крім випадків службової необхідності та супроводження осіб, які не досягли 14 років, батьками, усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, іншими особами відповідно до закону або повнолітніми родичами дитини; перебування в громадських місцях осіб, які не досягли 14 років, без супроводу батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, інших осіб відповідно до закону або повнолітніх родичів дитини; перебувати на вулицях без документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи її спеціальний статус. І вони обґрунтовано можуть бути інтерпретовані як додаткові обов’язки, покладені на фізичних осіб в рамках законних повноважень Кабміну. Зафіксований факт їх порушення буде підставою притягнення до адміністративної відповідальності в установленому законом порядку. У підсумку Насправді, норми названого Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» досить чітко виписані в частині прав та обов’язків центральних і місцевих органів влади щодо захисту населення, і НЕ КАРАНТИН є в них основним. Наприклад, Міністерство охорони здоров’я зобов’язане забезпечити створення, зберігання та своєчасне оновлення запасу дезінфекційних засобів. А хворі і носії інфекції мають право на безкоштовне лікування в державних установах охорони здоров’я. Цей список можна продовжити, цей та інші закони в сфері охорони здоров’я досить чіткі, і від того, наскільки наша держава забезпечила виконання своїх зобов’язань перед платниками податків в цьому напрямку, залежить набагато більше, ніж від заборон. І це сфера відповідальності влади. Важливо розуміти, що будь-які обмежувальні заходи повинні бути не тільки законними, але своєчасними, адекватними і пропорційними, тобто їх позитивний ефект повинен перевищувати негативний вплив на життя громадян. Таку оцінку – з точки зору ефективності та пропорційності заходів, так само як і невиконання владою прямих обов’язків із забезпечення громадського здоров’я, має право дати кожен громадянин України. І запитати як з влади, так і з правоохоронних органів, чому особам, відповідальним за провал підготовки країни до епідемії, ще не висунуті звинувачення. Таку оцінку, в тому числі, може дати і ЄСПЛ (Європейський Суд з прав людини), при зверненні до нього з відповідним позовом. Не тільки в Україні лунають сумніви у відповідності прийнятих зараз владою протиепідемічних заходів принципам дотримання прав і свобод людини. Звучать вони в Німеччині, Італії, Австрії. Пропорційність обмежень – як за їх масштабами, так і за тривалістю – буде залежати від продемонстрованої державою доречності таких обмежень для запобігання поширенню хвороби, їх місця в системі заходів у боротьбі з коронавірусом, а також від їх впливу на отримання предметів першої необхідності, наприклад, ліків , придбання продуктів харчування, або на погіршення фізичного чи матеріального стану громадян, викликаного такими обмеженнями в порівнянні з ефектом. Навіть підтримуючи карантинні заходи в своїх країнах, місцеві юристи і правозахисники сумніваються в їх правовій складовій. Наприклад, що на практиці такі заходи відповідають принципу адекватності, а саме: допускається обмежувати свободу пересування тільки тих людей, від яких виходить або може виходити загроза зараження. Ці сумніви абсолютно вірні і в українському варіанті карантину, який накладається на практичну відсутність і небажання тестувати громадян. Чого ще слід побоюватися, то це безповоротності втрачених свобод. Ми повинні бути впевнені в тому, що після закінчення поточного періоду боротьби з пандемією всі права і свободи будуть знову радикально відновлені в тому ж обсязі, в якому вони були раніше. Саме ця стурбованість відображена в заяві 13 країн країн-членів ЄС, зробленому 1 квітня. У ній – застереження окремим державам від довгострокового посягання на основні права і свободи людини під приводом боротьби з коронавірусом.
previous post
next post